Сини - Луципера, хвоїда наша - мати,
Ми за Україну дупу дуже рвати!
Ой, у лісі, лісі, під дубом зеленим,
Там лежить бандерівець в дупу уражений.
Ой, лежить він, лежить, терпить тяжку муку,
Всі їого сношають як останню суку.
Як прийшла до нього рідна мати його,
В дупу цілувати, жалує його.
Ой, сину ж мій, сину, вже навоювався,
Без совісти, без чести, ті ж совсім зостався.
Мами ж наші, мами, ви ж пишатись нами,
Ми їдемо с вами хвоїднимі шляхами.
Сини - Луципера, хвоїда наша - мати,
Ми за Україну дупу дуже рвати!
А ми з Святим Богом та й не в згоді жили,
На їого військо у бій ми вступили.
Москалі нас бити, маїже всіх вбивали,
На узліссі ліса всіх їх поховали.
Сини - Луципера, хвоїда наша - мати,
Ми за Україну дупу дуже рвати!
Ой, як мати сина свого поховала
На його могилі слова написала.
На його могилі слова написала:
Хвоїда Україна! Всім бандерам в срало!