Gennadiy Kornev
була сьогодні одна складна ситуація на Жулянах. Їду туди розрулювати, а дорогою заїхав до "Фори" — купити каву на пости. Припаркувався, заходжу і розумію: щось не так... Охорона напружено дивиться, інші покупці перешугані, касир ховає очі. Думаю: "ну Ok, вперше тут — але ж на мені це не написано? Чого ж вони так?"
Вже на касі дивлюся у дзеркальне вікно і розумію — у "творчому пориві" ЗАБУВ зняти і залишити у машині бронежилет, балаклаву і ліхтарик. Так і стою на касі із платіжною карткою у руках... )
За три місяці янукович і путін перетворили менеджера середньої ланки зі спеціалізацією на навколокультурних digital проектах у бойовика.
Три місяці тому мирно носив оцет та медикаменти тим, у кого кидали газові гранати, втішав, тікав від беркуту та скаржився на усе це у фейсбук. Тепер вмію братися за зрою, частувати коктейлями, гучно кричати та бігти назустріч. І нещадно нищити тих, хто хоче знищити мене та мою країну.
Вже не боюся смерті, вже не боюся стогонів і трупів, вже не боюся дивится у свої термоси і бачити там очі — ті очі з понеділка, 17 лютого. Ті самі очі, що вже заплющились і більше ніколи розкриються. Ті самі очі, котрі бачу кожного разу, коли заплющую свої і намагаюсь заснути.
Боюся лише одного: що уроди на танках зі снайперськими гвинтівками та без опізнавальних знаків вкрадуть у моїх дітей свободу та майбутнє — а я вже нічого не зможу із цим вдіяти...