Зона АТО. Наші дні. На блок-пості стоїть вусатий укр зі свинцевими очима, який вже другий рік на війні. Тут до посту підвалює крутецький джипяра, за кермом сидить молодий, борзий чувак в спортівному костюмі, курить дорогу сігарєтку, в салоні волає шансон, а поруч на передньому сидінні возлєжит модна губастінька тьолка в лисячому полушубку. Укр зупиняє джипа і на всякий случай удобніше поправляє автомат.
Укр (ввічливо, але сухо): - Доброго дня! Вийдіть з машини і покажіть документи, будь ласка.
Чувак (ах*євшим голосом): - Чьобля?! Шо ти сказал? Ніпанімаю... Павтарі!
Укр (строго): - Вийдіть з машини і покажіть свої документи! Будьте ласкаві...
Чувак (кривляючись): - Танубля... Ніпанімаю я вашу мову. Будьтє што?!
Укр (тихо, льодяним голосом): - Шановний водій, будьте ласкаві, вийдіть з машини і пред'явіть документи...
Чувак (нагло): - Ооо, шановний, гии... Ета как?! Карочє, ваєнний, я вашу мову бидляццкую ніпанімаю, гаварі па русскі!
Укр (спокійно): - Добре, хочеш по-русскі, не вопрос!
Боєць передьорнув затвор автомата, різко відчинив дверцята джипа, схопив за загривок ахуєвшого водятєла і одним ривком витяг його з-за керма. Потім мовчки завалив його мордою в грязюку, наступив бєрцаком на спину і приставив дуло автомата до потилиці.
Укр: - Документи, ссука! Рахую до трьох і стріляю без попередження після слова "три"! Па русскі, падло, буде тобі па русскі...
В салоні все так же волає шансон, тьолка абсолютно равнодушна до проісходящого, вона демонстратівно відвернулася в інший біу і мовчки курить у відчинене вікно. Чувак обісцявся і плаче, просить не вбивати, протягуючи солдату лопатнік з документами і пачкою різних купюр в ньому, а холодне зимове сонце з цинічною усмішкою спокійно споглядає за цим дійством з блакитного, холодного неба...