Доля - не цукерка,
Є жахливi митi...
Парубок Оверко
Жив собi на свiтi.
У просторiй хатi
Жив би собi гоже,
Та не дали клятi
Москалi ворожi.
Пробирався гаєм
До дiвчини нишком,
А в дiвчини Галi
Вже москаль у лiжку.
Примостилось суче,
Аж слину ковтає,
Та й дiвчину мучить -
Пушкiна читає.
Похмарнiв хлопчина,
Тiльки й крикнув: "Кате!"
Та й пiшов, пiд тином
Став скарбiв шукати.
Риє, аж посинiв.
Вирив, збивши пальцi,
А в порожнiй скринi -
Екскремент москальський.
Серцем напiвмертвий
Вiд ганьби та болю
В Африку Оверко
Втiк з лихоў долi.
А в краўнi дальнiй,
Боже ж ти мiй милий!
Москалi на пальмах,
Мов отi горили!
Зараз у лiкарнi
Хлопцю колять дози,
Щоб картин примарних
Мiг позбутись мозок.
Лiкар капловухий
Так сказав: "Юначе,
Зранку пить сивуху -
Ще й не те побачиш".
От таке то, браття,
Мав Оверко силу,
Та його проклятi
Москалi згубили.