Йду я, куме, мисточком через нашу ричку, а попереду якась людына йде. То
я спершу так думав, що людына, бо воно послизнулося, впало в ричку, та
як заверещить: "Памагіцє, спасіцє, тану!" Ото я й зрозумив, що воно
такэ. А ричка наша, ви ж знаете, кумэ, неглыбока, то так зразу и не
потонеш. Алэ й дуже швыдка, то й не вилизэш. Ото воно пошубовкалося там
годынкы три, порепетувало, та й потонуло. Здавалося б, тьху, дрибныця,
але цилий день на души так хорошэ!